Історія створення кіно

Історія кіно починається в 19 столітті. Хоча фотографія як спосіб фіксації нерухомих зображень з’явилася ще в першій половині 19 ст., Для того, щоб став можливим процес зйомки і відтворення руху, вимагалося, щоб фотографування могло відбуватися з короткими витримками. Але й після появи відповідних типів фотоемульсій у 70-х роках 19 ст. кіно з’явилося не відразу. Те, що нас сьогодні здається очевидним, винахідники і піонери кінематографа зрозуміли далеко не відразу. Були зроблені десятки спроб створити системи запису і відтворення рухомих зображень, в яких навіть брав участь знаменитий Едісон, але і його система виявилася незручною, розрахованою лише на індивідуальний перегляд, що і не дозволило Едісону домогтися успіху.

В результаті, визнаними винахідниками кінематографа стали французи, брати Луї і Огюст Люм’єри. Апаратура  Люм’єрів виявилася дуже зручною, з її допомогою можна було легко знімати і демонструвати фільми на великому екрані, що і зумовило успіх їхнього винаходу. “Кінематограф” (або “сінематограф”) – саме так називалося пристрій Люм’єрів.

Перша публічна демонстрація була дана в Парижі ще в березні 1895 р., але днем ​​народження кіно вважається інша дата, 28 грудня 1895 р., коли відбувся перший комерційний кіносеанс (це сталося в підвалі “Гран Кафе” на бульварі Капуцинів).

У своїх сеансах Люм’єри демонстрували кілька коротких (всього 50 сек.) Роликів, першим з яких був “Вихід робітників з фабрики”. Проте найбільш популярним з цих роликів став ролик під назвою “Прибуття поїзда”. Поїзд на екрані як би насувався на зал, що виглядало дуже реалістично і справляло сильне враження на глядачів.

кадр з фільму “Прибуття поїзда”

Початковий період розвитку кіно

Після геніального винаходу Люм’єрів був кінематограф, але ще не було кіно. Піонери, які створили системи запису і відтворення зображень, не передбачали всіх можливостей використання кінематографу. Люм’єри вважали, що головна функція їх винаходу – запис і збереження кінохроніки для нащадків. Інші бачили в демонстрації рухомих картинок всього лише веселу розвагу. Однак ще й за відсутності сюжетного кіно кінематограф швидко набирав популярність. Інтерес до сеансів кінематографа деяких впливових людей, глав держав, у т. ч. російського царя, сильно сприяв поширенню кінематографа в усьому світі.

Незабаром кінематографом зацікавився директор одного з паризьких театрів Жорж Мельєс. Він першим оцінив можливості кінематографа, побачивши в ньому, насамперед, відмінний засіб сильно розширити можливості сцени. Він першим став знімати фільми за сценаріями, використовувати багато специфічних для кіно трюків і спецефектів, і в цілому став одним з головних основоположників кіно як самостійного виду мистецтва. Одним з найбільш відомих фільмів Мельєса є “Подорож на Місяць” (1902 р.)

Протягом першого деятілетія 20 в. тривалість і різноманітність сценаріїв кінофільмів поступово і неухильно збільшувалися. Ставлення в суспільстві до кіно змінюється – від сприйняття його лише як виду розваги до сприйняття його як виду мистецтва. У 1908 р. у Франції вже з’являється поняття “фільм д’ар” – “художній фільм”.

До 1910 р. 70% фільмів все ще вироблялося у Франції. Проте інші країни, в першу чергу, такі як США, Великобританія, Німеччина також починають помітно впливати на розвиток світового кіно. На початку століття типова тривалість фільму становила 15 хвилин, до 1910 з’являється чимало фільмів з тривалістю близько години, а в 1915 р. американець Гріффіт знімає фільм “Народження нації” (на тему громадянської війни в США) тривалістю вже цілих 3 години. Незважаючи на те, що зміст фільму, будучи расистським по суті, викликав в США масові заворушення, цей фільм завоював також і великий успіх у публіки (його подивилося близько 100 млн. чоловік) і приніс творцям величезні касові збори.

У 1920-х в США починає вже формуватися кіноіндустрія, фільми ставляться на потік, а режисерів з головних ролей витісняють продюсери. Формується станадартная голлівудська система – продюсер підбирає і купує сценарій, за яким повинен зніматися фільм, він же запрошує режисера, він же вибирає акторів, як правило, з числа т. н. “Зірок”, сам факт участі яких у фільмі вже є, по суті, визначеною приманкою для глядача. Одними з найбільш успішних в продукції американського кінематографа в 1920-ті стали комедії, особливо за участю Чарлі Чапліна.

Чарлі Чаплін

Тим не менш, значну частину у розвитку світового кінематографа, введення до нього нових прийомів і знахідок, склало в цей же час європейське кіно. У німецькому кіно розвивається напрямок, який одержав назву експресіонізм, а у французькому – авангард. Європейські режисери шукають і відшукують нові методи, що дозволяють значно посилити виразність зображення сцен і об’єктів в кіно, шляхом використання різних прийомів, що впливають на суб’єктивні враження глядача, розширити можливості кіномови.

Російське кіно до революції йшло в основному по шляху копіювання західних зразків. Однак у 20-ті радянські режисери починають самі активно експериментувати з виразними можливостями кіно. Особливо приділяється увага спробам підвищити виразність за допомогою спеціальної тактики монтажу фрагментів фільму. Знахідки деяких режисерів, особливо Сергія Ейзенштейна, увійшли до золотого фонду світового кіномистецтва.

Розвиток звукового кіно

До 1927 р. практично всі фільми були “німими”, вони містили лише зображення, без звуку. На початку 1920-х з’являється перша система, здатна записувати і відтворювати звукове кіно, проте кіновиробники довго були обережними, побоюючись значного подорожчання виробництва і прокату фільмів. Першою на експеримент вирішується американська фірма “Уорнер Бразерс”, в 1927 р. вона випускає перший фільм, в якому персонаж на екрані розмовляє – “Співак джазу”.

Прихід в кіно звуку трохи зменшує роль прийомів художньої виразності, що колись була покликана в чому саме компенсувати відсутність звуку. Звук підштовхував до створення більш реалістичного, що має чіткий оповідний сюжет, і менш умовного кіно. Деякі відомі режисери та актори (в т. ч. Чарлі Чаплін) виступали проти звукового кіно або за те, щоб звук не заважав їх образотворчим експериментам, але звук дуже швидко завоював собі місце в кіно, і протягом 30-х практично всі фільми стали звуковими. Різноманітність художніх прийомів і засобів вираження в кіно падає, зате значно посилюється роль діалогів, що несуть головну змістовну і виразну. навантаження в досить великій групі фільмів.

У США в результаті Великої Депресії вся кіноіндустрія остаточно опиняється в руках великого капіталу, який бачить головне завдання кінематографа в штампуванні однотипних фільмів, розрахованих, в першу чергу, на комерційний успіх. Ці фільми були якісними, але знятими за стандартними рецептами і позбавленими будь-якого авторського стилю, що не дивно, тому що режисер, який знімав фільм, мав саму мінімальну свободу.

У СРСР (і особливо в Німеччині) режисери відчували тиск з боку режиму, що також обмежував можливість до експериментування. У СРСР була зроблена ставка на “соціалістичний реалізм” і створення меншого числа, але з більш високою якістю, фільмів, ця тенденція тривала до знаменитого Двадцятий з’їзду і початку “відлиги” (1956р.).

У повоєнний час (кінець 40-х і 50-е) істотний внесок у розвиток світового кіно внесли італійський (з його т. зв. Неореалізмом), а також японський кінематограф (особливо фільми, які зняв режисер Акіра Куросава).

Розвиток кольорового кіно

Впровадження кольору в кіно відбувалося повільніше, ніж запровадження звуку. Технічні можливості створення задовільного кольорового кіно з’явилися ще в 30-ті, а в 1939 р. в США був знятий один з перших кольорових фільмів, що завоював величезну популярність – “Віднесені вітром”, але стійка перевага кольорових фільмів перед чорно-білими стала складатися лише в 60-70 роках. Крім цього, поступово поліпшуються характеристики плівки – підвищується її світлочутливість, що дозволяє в багатьох випадках обходитися без додаткових підсвічувань, знімати в більш складних умовах.

У повоєнний час розвиток кінематографа виявився певною мірою пов’язано з соціальними та політичними тенденціями. В СРСР і країнах Східної Європи після настання “відлиги” наступає сплеск розвитку кінематографа, в цей час тут знімаються нові цікаві фільми, з’являються нові імена. У Західній Європі в цей час тривають експерименти з новими способами передачі психологічного настрою персонажів, психологічної виразності, в США ж – навпаки, кіно йде по шляху посилення чистої видовищності. Згодом під тиском конкуренції з боку телебачення в США ще більше посилюється тенденція до створення дорогих, з великим числом спецефектів і декорацій, фільмів – “блокбастерів”.

Останні тенденції

Комп'ютерна графіка в кіно

Останні, найзначніші нововведення в кіно пов’язані з початком широкого використання комп’ютерної графіки, причому аж ніяк не тільки в тих випадках і сценах, де зобразити щось звичайними засобами важко, але і практично скрізь. Одним з найбільш передових у плані тотального використання комп’ютерної графіки опинився фільм “Матриця”, і комп’ютерні ефекти, (поряд, безумовно, з неординарним і глибоко продуманим сценарієм) забезпечили фільму величезний успіх. Зараз комп’ютерна графіка, дозволяючи легко здійснювати непомітне на екрані “змішування” знятого з натури і привнесеного за допомогою комп’ютера зображення, задає нові стандарти видовищності та реалістичності (там, де справа стосується складних і нетипових сцен) кіно.